Мікростенти ab-interno, як правило, добре переносяться, але не без певних ризиків. Відомо про широкий спектр інтраопераційних та післяопераційних ускладнень, більшість з яких є тимчасовими та піддаються лікуванню. Обструкція мікростентів може розвинутися у початковому післяопераційному періоді у зв’язку з помилковим їх розташуванням або пізніше через розвиток передніх периферійних синехій і може потребувати додаткового хірургічного втручання. Гіпотонія та її наслідки зазвичай зустрічаються при виконанні традиційних антиглаукомних операцій та є відносно рідкісними ускладненнями при використанні мікростентів, які спеціально розроблені, щоб уникнути дуже низьких рівнів ВОТ. Більшість зареєстрованих випадків гіпотонії, незалежно від анатомічної мішені, траплялися у початковому післяопераційному періоді і були вирішені консервативно. Тим часом, рівень ВОТ вище 30 мм рт. ст. або на 10 мм рт.ст. вище базових значень, може спричинити значний ризик для пацієнтів, не лише за рахунок гострого ушкодження зорового нерва, але також через вплив на судинну оболонку ока.

Мікростенти, які орієнтовані на Шлемів канал, є найбезпечнішими, тоді як супрахоріоїдальні та підкон'юнктивальні мікростенти можуть викликати ускладнення, пов'язані з гіпотонією, через їх здатність шунтувати епісклеральний венозний тиск і досягти нижчих рівнів ВОТ. Додаткові дані необхідні для кращого розуміння пізніх ускладнень, пов'язаних з імплантацією мікростентів ab-interno. Дані нові процедури є обґрунтованими у пацієнтів з легким та середньо-важким перебігом захворювання, але потенційні переваги у контролі рівня ВОТ та зменшення використання медикаментозного лікування мають значно перевищити будь-який потенційний ризик ранніх та пізніх ускладнень у населення, яке лікується консервативно.

Переклад

Тетяна Комарова https://www.facebook.com/tania.komarova.31

Джерело

https://www.medscape.com/viewarticle/892643_5