Об'єднаємось разом проти сліпоти від глаукоми
Об'єднаємось разом проти сліпоти від глаукоми

Глаукома – спільний термін для ряду захворювань, що характеризуються прогресуючою атрофією зорового нерва зі звуженням полів зору, найчастіше на фоні підвищення внутрішньоочного тиску. Залежно від походження та патогенезу, глаукому поділяють на відкрито- та закритокутову, первинну та вторинну, вроджену і набуту.

Крім того, буває глаукома псевдонормального (низького) тиску (коли пошкодження зорового нерву настає на фоні середньостатистичного рівня ВОТ), та офтальмогіпертензія (коли навпаки, підвищення внутрішньоочного тиску є, а ураження ЗН – відсутнє).

Глаукома – інвалідизуюче захворювання, яке повільно, але невпинно прогресує і не одразу дає про себе знати.

Вражаючий факт: у розвинених країнах 50% пацієнтів з глаукомою не підозрюють про наявність у них хвороби, не звертаються до лікаря і можуть дізнатись про стан свого ока лише на профілактичному огляді. В країнах, що розвиваються, до яких відноситься і Україна, частина таких пацієнтів сягає 90%.

Одна з причин: недостатній рівень санітарно-просвітницької роботи. Декілька років тому проводилось незалежне опитування населення з метою визначення, хто і скільки знає про глаукому (довідкове видання “Сліпота та слабкозорість. Шляхи профілактики в Україні”), яке показало, що близько 60% респондентів ознайомленні з найчастішими проявами недуги. Проте 23,2% опитуваних, маючи симптоми очного захворювання, більше 5 років не звертались до офтальмолога. Таким чином, до низького рівня освіченості приєднується недостатній рівень відповідальності, або ж (у більшості випадків) соціально-економічний чинник.

glaucoma glaukoma

NB! Помітні зміни в якості і полях зору відмічаються після незворотньої загибелі ПОЛОВИНИ волокон зорового нерву.

Актуальність питання діагностики та лікування глаукоми підкріплена в першу чергу невтішною епідеміологією. У всьому світі, та в Україні зокрема, спостерігається стрімке зростання поширеності глаукоми. Як і при багатьох хворобах, на рівень первинної захворюваності в значній мірі повпливало покращення діагностики глаукоми, проте чисельні фактори ризику розвитку та прогресування захворювання теж відіграли важливу роль. До них відносять: спадковий чинник, цукровий діабет, вазоспазми чи мігрень в анамнезі, короткозорість та інші.

До того ж, збільшення випадків глаукоми напряму корелює з підвищенням середньої тривалості життя людей. Адже, серед населення у віці 40-49 років глаукомних хворих лише 0,1%, у віці ж 60-69 років їх вже 2,8%, а у віці старше 80 років – цілих 14,3%.

Загалом пацієнтів з глаукомою в Україні налічується більше 200000, і важко усвідомити, що кожен третій серед них потенційно втратить зір після десяти років від початку захворювання (саме початку, а не виявлення!), а кожен десятий осліпне зовсім.

Не менш важливим, є економічна сторона питання. Не секрет, що глаукома – “дороге” захворювання і для пацієнта, і для бюджету держави. Такі хворі потребують диспансерного спостереження, дороговартісного обстеження, лікування, а згодом і реабілітації.

Лише рання діагностики допоможе знизити економічні втрати, та попередити втрату працездатності багатьох. Шкода, але проблема скринінгу глаукоми на сьогоднішній день не може бути однозначно вирішена, так як не існує ЄДИНОГО методу стовідсоткового виявлення хвороби. Необхідне комплексне обстеження. Проте, щорічне вимірювання очного тиску – уже значущий крок на шляху до вирішення цієї дилеми.

glaucoma glaukoma

Тільки тісна співпраця офтальмологічної служби з первинною ланкою надання медичної допомоги, забезпечить вчасне і повноцінне відстеження і диспансеризацію хворих, а також пацієнтів з групи ризику.

Насамперед на сімейних лікарів покладено завдання просвітницької роботи – вони мають бути розумними посередниками між первинними пацієнтами і офтальмологами. Від того, наскільки доступно вони розкриють перед населенням питання небезпечності і “прихованої” природи перебігу глаукоми, залежить успіх збереження зору надовго.

Завдання офтальмологів, в свою чергу, вірно встановити діагноз, класифікувати хворобу та визначити її стадію. Правильно призначити лікування (першочергово – гіпотензивну терапію), відштовхуючись від цих даних, а також від так званого соціального чинника – елементарної можливості хворого придбати ліки, регулярно самостійно їх використовувати і відвідувати лікаря в призначений час.

За останні роки знову підвищилась частка операцій з приводу глаукоми в числі всіх хірургічних методів лікування очних хвороб, хоча раніше цей показник знижувався Це пояснюється, в тому числі, і згаданим соціальним фактором.

Не варто забувати про щорічне призначення курсу нейропротекції.

У пацієнтів – своя область відповідальності. Лише від їх добросовісного виконання вказівок лікуючого лікаря залежить кінцевий результат. Дотримання здорового способу життя, періодичні візити до офтальмолога, чесне повідомлення про наявність супутньої патології – те, чим хворий може допомогти сам собі.

glaucoma glaukoma

Важливо пояснити людям, що з глаукомою можна навчитись жити. Донести до них необхідність пожиттєвого лікування. Допомогти усвідомити серйозність захворювання і надати психологічну підтримку. Пацієнт повинен зрозуміти, що “вирівнювання” рівня ВОТ – не привід самовільно відміняти краплі, чи змінювати режим їх використання. Він повинен довіритись лікарю і стати його “спільником” в боротьбі з глаукомою.

В деякій мірі, саме в такому контексті Всесвітня Глаукомна Асоціація (WGA), та Всесвітня Асоціація пацієнтів, що мають глаукому (WGPA) об’єднались і започаткували Всесвітній тиждень боротьби з глаукомою, що припадає у 2017 році на 12-18 березня. Закликаємо всіх зацікавлених осіб долучитись до нього, провести лекції, семінари, дні відкритих дверей та інші заходи, спрямовані на подолання цієї важкої недуги!

Висловлюємо вдячність автору цієї статті, лікарю-офтальмологу Уманської ЦРЛ Мальованій Юлії.