Офтальмологічні прояви хвороби Хортона
Офтальмологічні прояви хвороби Хортона
Горобей М.П., Шеремет С.В. / Gorobej M.P. Sheremet S.V.
Науковий керівник – д.м.н. Вітовська О.П., к.м.н. Розумій Н.М.
Національний медичний університет імені О.О.Богомольця
Кафедра офтальмології (зав. каф.: член-кор. НАМН України, д.м.н., проф. Г.Д. Жабоєдов)
м. Київ, Україна

Гігантоклітинний артериіт  або хвороба Хортона (ХХ) – системне захворювання, що характеризується гранулематозним гігантоклітинним запаленням середньої оболонки аорти та відгалудженних від неї крупних артерій, переважно басейна сонних артерій (скроневих, черепних та ін.).

ХХ зустрічається в усьому світі, вік хворих становить від 50 – 60 років, частіше у осіб жіночої статі. Дані літератури свідчать, що в США щорічна захворюваність ХХ складає 2,9 на 100 000 населення зі значними коливаннями цього показника залежно від віку: для осіб в віці 50-59 років він дорівнює 1,7 на 100 000, а для 80-річних та старше – 55,5 на 100 000.Причини виникнення ХХ невідомі. У більшості випадків захворювання є вірусна етіологія (віруси грипу та гепатиту). Наявні спадкова теорія (сімейні випадки захворювання) та генетична схильність (носійство генівHLA B14, B8, A10). При ХХ має місце потовщення та набряк всіх оболонок артерій, що відображається змінами просвіту судин та утворенням тромбів, формується порушення кровопостачання тканин. Існує комплекс діагностичних критеріїв характерних для ХХ:

 

  • загальні симптоми – розвиток хвороби в осіб старше 50-60 років, переважно жіночої статі; головний біль, особливо в ділянці скроні, який може підсилюватись при розмові та жуванні; порушення сну та депресія; перенесена раніше респіраторна інфекція;
  • судинні симптоми – відчуття болю, припухлість, гіперемія, відсутність пульсації скроневих артерій;
  • ураження органу зору – зниження зору до сліпоти, диплопія, біль в оці, звуження поля зору на враженому оці, розвиток ішемічної нейропатії зорового нерву із зниженням зору;
  • лабораторні дослідження – підвищення ШОЕ більш як 50-70 мм/год, ознаки анемії (нормо- або гіпохромної), лейкоцитоз, диспротеїнемія з гіпоальбунемією, підвищення рівня альфа-глобулінів;
  • для підтвердження діагнозу проводиться біопсія враженої артерії (виявлення гігантських клітин);
  • до діагностичних критеріїв відносять також позитивний результат лікування глюкокортикоїдами.

Під час проведення профілактичного огляду в січні 2012 року на базі офтальмологічного відділення Олександрівської  клінічної  лікарні, за консультацією звернулась хвора К., 1955 р.н., зі скаргами на сильні головні болі, різке зниження гостроти зору та звуження поля зору на лівому оці. Зі слів хворої, вперше клінічні симптоми з’явилися приблизно 5-6 днів тому. В анамнезі відмічає перенесений ринофарингіт. Хвора К. була госпіталізована в офтальмологічне відділення, де було проведене діагностичне обстеження,  під час якого виявлено: гострота зору правого ока 0,1 з sph -2,0 дптр = 0,7; лівого ока рух пальців біля обличчя; ВОТ обох очей - 19,0 мм рт.ст. При біомікросокпії: передній  відрізок ока – без особливостей. Під час офтальмоскопії: ДЗН блідий, межі розмиті, перипапілярний набряк, ангіопатія сітківки; При периметрії лівого ока – звуження поля зору по всім меридіанам до 10 градусів. Електрофізіологічне обстеження: ОD – ПЕЧФ = 160 мА, ЛЗА = 55 Гц, КЧСМ = 43-44; OS – не визначається. При лабораторному дослідженні: ШОЄ 18 мм/год, коагулограмма, ревмопроби без особливостей. Ультразвукова доплерографія магістральних судин шиї та голови продемонструвала зниження функціонального (перфузійного) резерву мозкового кровообігу в басейні лівої середньої мозкової артерії. Таким чином, було діагностовано передню оптичну ішемічну нейропатію лівого ока.

Відсутність позитивного терапевтичного ефекту в найближчий термін спонукало до подальшого обстеження, під час якого за участі ревматологів було встановлено діагноз:  Хвороба Хортона, гостре протікання, активність 1 ступеню із рекомендаціями подальшого лікування в спеціалізованому ревматологічному відділенні.

Таким чином, комплексний підхід в діагностиці, а саме клінічні ознаки, лабораторні, інструментальні методи обстеження та залучення суміжних спеціалістів для диференційного діагнозу, сприяє своєчасному встановленню правильного діагнозу.